зоставляти

-я́ю, -я́єш, недок., зоста́вити, -влю, -виш; мн. зоста́влять; док., перех., рідко.

1) Вирушаючи звідкись або кудись, не брати з собою, залишати на місці кого-, що-небудь. || на кого. Вирушаючи кудись, залишати кого-, що-небудь під чиїмось доглядом.

2) Залишати, віддавати у чиє-небудь користування. || Передавати у спадщину, заповідати.

3) Бути причиною появи, виникнення чого-небудь; спричиняти щось. || Викликати певні почуття, думки і т. ін.

4) Відкладати, зберігати щось для кого-, чого-небудь. || Призначати для чого-небудь. || Не віддавати, тримати у себе.

5) Пропонувати кому-небудь затриматися десь, примушувати кого-небудь не покидати якогось місця, посади і т. ін. || з інфін. Просити, примушувати затриматися з певною метою.

6) Іти, вирушати звідки-небудь, покидати якесь місце. || Залишати кого-небудь без своєї уваги, турбот, любові і т. ін. || тільки док. Залишити сиротами (дітей).

7) Зберігати, не знищувати, залишати недоторканним. || також з інфін. Залишати у попередньому стані, положенні.

8) тільки док., ким. Зробити яким-, ким-, чим-небудь, спричинити певний стан.

9) без чого. Не давати, позбавляти чого-небудь.

10) із часткою не, тільки док. Використати до кінця, повністю. || Позбавитись чого-небудь, знищити когось, щось повністю.